Карпати 2010

  • 31 жовтня 2016 20:43:17
  • Відгуки : 0
  • Переглядів: 568
  • 0

АВТОНОМКА В КАРПАТАХ

 

Автономне виживання (автономка) – це новий вид туризму, тому ще мало хто знає як цікаво відпочивати наодинці з дикою природою, без традиційного спорядження, їжі і води.

Саме про такий екстремальний і екологічний відпочинок я розповім у своєму звіті. Та по перше трохи історії.

Автономним виживанням я почав займатися у 2000 року під час першої підготовки до Місії ООН у Конго. Після прослуханого курсу з виживання у тропіках я захопився ідеєю створити новий вид туризму, але тільки кілька років тому зміг почати втілювати свою мрію у життя. Спочатку написав довідники з автономного виживання, потім заснував Клуб автономного виживання (molodan.org.ua), і, нарешті, створив телевізійний проект «Світ дикої природи», в якому розповідається не тільки про дивовижну природу України, але і висвітлюються питання автономного виживання, та збереження тих невеликих диких куточків.

За ці роки було проведено чимало експедицій і автономок у дикій природі тропічного (саванна, джунглі, пустеля, гори, узбережжя океану, безлюдні острови) і помірного (ліси, степи, високогір’я, морське узбережжя, болота, дельти річок) кліматичного поясу в різні пори року. З однією з таких автономок я пропоную ознайомитися.

Автономка почалася о 15.00 пересуванням з села Вишків, Долинського району, Івано-Франківської області до підніжжя гір по балкам. Першою горою на шляху виявилася гора Менчул. Пересування до підніжжя гори не склало особливих проблем і проходило по ґрунтовій дорозі вздовж річки Мезунка, вгору за течією. Дослідивши навколишню місцевість і підкріпившись чорницею, ввечері я дістався до урочища Яхонов.

 Водну перешкоду, яка зустрілася на шляху я вирішив перетнути вбрід. Річка виявилася не широкою, близько 15 метрів, але дуже бурхливою. Спроба перетнути річку в вечірній час у вибраному місці виявилася невдалою у зв'язку з тим, що рівень води після минулих проливних дощів в руслі склав в найглибшому місці 96-100 сантиметрів, що при швидкості течії більше 1,6 метрів в секунду є неможливо без страховки з берега, так як глибина безпосередньо залежить від швидкості течії (таблиця).

 

Залежність швидкості течії від глибини броду

Швидкість течії, м/сек.

до 1

1-1.5

1.6-3

більше 3

Глибина броду, в метрах.

1

0.9

0.8

0.6

 

Дістатися мені вдалося тільки до середини річки, де натиск води доходив трохи нижче пояса, що відповідало глибині в 92 сантиметри, подальше безпечно рухатись поодинці стало неможливо, бо була велика ймовірність зірватися при тому, що глибина далі продовжувала збільшуватися.

 За моїми спостереженнями для даної таблиці можна внести поправку на вагу людини. Запропонована таблиця справедлива для ваги до 80 кг. При більшій вазі допустима глибина броду може бути збільшена прямо пропорційно вазі автономщика. Так при вазі людини 90 кілограмів, безпечно допустима глибина броду може бути збільшена на 12% від вихідних показників у таблиці.

Подолання гірської річки вбрід поодинці в даному місці можливо, при зменшенні рівня води на 10-15 сантиметрів, що може бути, найімовірніше, в ранкові години або в сухий період.

Ночівлю довелося влаштувати в урочищі під однією з упалих ялинок, яких у цій місцевості дуже багато. Одні, немов зламані сірники, звисають зі стовбурів, інші повалено разом з корінням, але дефіциту в природних укриттях тут немає і можна робити вибір з усього різноманіття повалених стовбурів. Я вибрав для укриття відразу два повалених поруч дерева і протягом півгодини спорудив собі житло, використовуючи в якості будівельного матеріалу для стін і підлоги ялинове гілля.

 Ніч видалася довгою і неспокійною. Будь який шерех змушував прислухатися. Заснути міцним сном вдалося тільки зі світанком.

Сніданок виявився вегетаріанським. Поївши чорниці і вмившись в струмку, я висунувся до самої вершини гори Менчул.

 В гору підніматися легше по струмках і стежках тварин. Перед початком пересування рекомендується зрізати палицю довжиною 1,8-2,10 метра для використання її в якості третьої ноги при стрибках по камінню і перевірки стійкості каменів перед стрибком. Палка меншого розміру буде малоефективна, а більшого - чіплятися за гілки дерев.

На висоті близько 1000 метрів струмок перетворився на два ключі, що б'ють із землі, в яких я набрав джерельної води. Пити таку воду можна в чистому вигляді.

З висотою південно-західний схил ставав крутіше, і пересуватися стало важче. На відпочинок доводилося зупинятися через кожні 30-40 метрів підйому. Оптимальний темп руху я визначав по пульсу. При великих навантаженнях він повинен бути в межах 150-160 ударів в хвилину і відновлюватися до нормальних показників (70-80 ударів на хвилину) через 10-12 хвилин після зупинки.


При русі вгору по трав'янистому схилу ногу треба виносити вперед розслаблено, нагинаючись вперед тим більше, чим крутіше схил. Коли підйом рівномірний, ступні ніг варто ставити прямо. Зі збільшенням крутизни схилу ступні ніг ставляться під кутом один до одного. Нога ставиться на всю ступню.

До полудня, досягнувши висоти 1246 метрів, я влаштував 40 хвилинний привал, де знову підкріпився чорницею. Під час відпочинку стало прохолодніше так як з висотою температура повітря знижується в середньому на 0,6 ° С кожні 100 метрів, а атмосферний тиск на 10 мм.рт.ст, тому довелося одягнути теплу кофту, до того ж ближче до вершини став підніматися прохолодний вітер.

На самій вершині гори Менчул (1450 метрів) мабуть, тільки мухи є головними мешканцями. Вони досить настирливі, спочатку рояться в безпосередній близькості від обличчя і тільки потім сідають. Вода на цій висоті у відкритих джерелах не зустрічається, тому добувати її можна тільки з вологих мохів.

Спуск з вершини небезпечний наявністю на каменях слизького моху. Кожен рух треба контролювати, зберігаючи рівновагу, чіпляючись при ковзанні за гілки кущів і стовбури дерев. Рухатися краще з опорою ноги на п'яту, використовуючи як страховки жердину.

У підніжжя гори я назбирав на вечерю чорниці та білих грибів. Побудувавши укриття подібне до того, що я зробив в перший день, за допомогою огнива я розвів вогонь. Вечеря була малокалорійною, але ситною. На перше я зварив грибну юшку, а на друге з'їв чорниці з суницею, запивши все джерельною водою.

Ніч пройшла відносно спокійно, не рахуючи того, що постійно щось шаруділо під вухом і в повітрі періодично лунали крики нічних мешканців лісу.

Вранці, поснідавши чорницею, і доївши грибну юшку, я вирушив до вершини гори Яйко-Ілемського.

На третій день відсутності дощів рівень води в річках значно впав, тому перехід річки Свіча виявився не важким. Вода в найглибшому місці була близько 40 сантиметрів.

 

Після того як я вимився в річці, рух продовжив по лузі в безпосередній близькості від припливу Великий Лисак. Перетнув улоговину і продовжив шлях до підніжжя гори вздовж притоки Перебите.

Невдовзі у струмку побачив досить велику земляну жабу, яку легко було вбити загостреним з одного кінця, у вигляді списа, посохом. Перше м'ясне блюдо за добу! Найкраще таких жаб варити, попередньо попатравши і знявши шкуру. М'яса не так багато, але блюдо виходить досить калорійним. Мені воно замінило другий сніданок і значно підняло настрій.

Через 20 хвилин підйому в густому лісі я вийшов на карпатський гірський луг, розташований на висоті близько 900 метрів, де у великій кількості росте чорниця. Зустрічається тут також дуже апетитний але дуже отруйний волчник - рослина з червоними ягодами. Особливо отруйна кора, а десять ягід - смертельна доза для людини. Однак отрута соку ягід може використовуватися при полюванні на тварин. 

Діставшись до вершини (1680 метрів), я присів відпочити на валун, повністю покритий мохом. Виникло відчуття, що я опустився на м'який пуф. Вершина виявилася рідко зарослої ялиною і буком. Тут же я влаштував собі двох часовий обідній сон, так як недосипання позначалося в млявості м'язів і моторошному стані. Навіть невеликий дощик не завадив досить добре відпочити на м'якому моховому килимі.

Через відсутність їжі і води на ночівлю довелося спускатися по східному схилу на рівень 1000 метрів, де починають з'являтися джерела та зарості ожини, суниці і чорниці.

Спустившись до річки Мшана, я влаштував собі укриття. Укриття виявилося досить просторим, в нього могло вміститися до трьох осіб, тому на будівництво такого житла пішло не менше години. 

На багатті я приготував, спійману жабу і чорничний чай. Ніч пройшла відносно спокійно. Протягом дня я сильно втомився, тому і сон був міцний.

На сніданок я підкріпився гіркими листям кропиви, чорницею і малиною, якої в дикому вигляді тут виростає величезна кількість. Зібравши свої речі, я відправився до гори Неред.

Береги Мшана з іншого боку виявилися досить круті висотою понад 6 метрів, хоча сама річка була широка і не глубока, тому забиратися на берег довелося по корінню зростаючих по краях ялин. 

Пройшовши вниз за течією близько 5 кілометрів, у пониззі річки я наловив трохи дрібної форелі з допомогою імпровізованого сачка, зробленого з гнучкої гілки осики, що росте на березі річки, і майки.

На обід я приготував юшку з семи рибок. На друге з підв'яленого листя чорниці я зробив вітамінний чай. Тут же на лузі я влаштував обідній відпочинок протягом кількох годин.

Вершина гори Неред (1553 м), виявилася кам'янистій і рідко засадженої ялиною, тому з її вершини на всі боки відкривався приголомшливий вигляд. Навколо не видно було ознак житла, що тільки підтверджувало дике стан незайманої природи.

Житло я побудував поблизу джерела на висоті 1000 метрів однотипне попередньому, просушив одяг і взуття, приготував сурогат чаю з м'яти і поїв чорниці з малиною. Зізнатися, дана дієта вже мені набридла, але допомагала підтримувати організм у робочому стані. 

Наступного дня спускаючись в долину до населеного пункту Липовиця довелося пробиратися по настільки непролазним порослям, що за годину я подолав лише близько половини кілометра. На щастя, важко прохідний ліс незабаром перейшов в більш розріджений. Через деякий час я вперся в річку Нова Казарка з крутими берегами, яку досить успішно перетнув по поклажі. При такій переправі треба бути гранично уважним, щоб не зачепитися за гілки дерева. 

Перейшовши річку Чечва в найвужчому місці, я вийшов на ґрунтову дорогу, яка, як я припустив, вела до населеного пункту. Однак, пройшовши близько двох кілометрів, я уперся в глухий кут лісу. Дорога закінчувалася площадкою радіусом метрів 20, яку перетинав гірський струмок, а навколо тільки ліс. Але в цій ситуації був і позитивний момент, всі дороги мають два напрямки, і один з них обов'язково виведе до людей.

Через деякий час я вже заходив в населений пункт Липовиця. Так закінчилася моя пригода в Карпатах.